Від вічних часів

      Спочатку було Слово?

      Ні, спочатку було Мовчання…

Холодна німота Всесвіту роїлася безцільно між блиском зірок і чорними дірами Галактик, падала памороззю на Чумацький Шлях, на карусель Сатурнового кільця, проникала в душі  і рвала їх на дрібні шматочки. І розліталися вони у найвіддаленіші куточки, і відроджувалися окремою душею, і проникало в них Мовчання, і так повторювалося знову і знову. І торжествувала Темінь Всесвітня, допоки одного разу не пронизав її Погляд.

Погляд очей, які зазирали в душу, кричали від болі  самотності, квилили безнадією і розпачем, металися від ніяковості і сором’язливості, манили, обіцяли, прохали, застерігали.

Спочатку був Дотик.

Мимохідь, наче випадково. Невпевнено, невміло, навмання. Долонькою до зашкарублих пальців. Куточками вуст до пересохлого мовчання. Гострими кінчиками грудей до грудної тверді…

Спочатку було Кохання.

Дві душі стали одним цілим. Весь Світ став одним цілим: і небо, і земля, і зорі, і жар, і холод, – все стало одним цілим в єдності двох душ. І Всесвіт на мить перестав існувати.

І мить продовжувалась вічність, і вічність стала миттю.

І тоді народився Крик, що вихлюпнувся з розпашілих грудей, і долинув  він до найвіддаленіших куточків Всесвіту, і долинув він до Бога. І почув його Бог, і вдихнув в нього суть, і  повернув його людям  Словом живим.

І Слово було Любов.

І той, що дав  Його, у свідомості людській наречений Даждь-Богом.

І ті, що породили Слово, стали Родом  і Рожаницею, і вінцем Любові їхньої стала Богиня Лада.

І пітьма Всесвіту уже не була суцільною, бо появилася в ньому Любов – цяточка світла, що  розділила світ на дві частини: світлу і темну. Так народився Числобог. І повів він відлік кількості і часу.

І з кожним часом росло світло, і витісняло пітьму. Маленькими кониками-стригунцями розбігалося оте світло і росло, і поширювалося, і скоро вже мчало дикими степовими конями, сильними і вільними, заповнюючи все довкола. Так народжувався  Стрибог, – Бог вітру. І там, де він промчав, вже панувало по-Вітря, і було придатне воно для життя всіх, хто вдихав його.

І раділи з того люди, і сльози радості світлі котилися по виду їхньому. Так народжувався Світовид і збирався він маленькими потічками в ріки великі, і виливався в моря і океани водами земними, і заселялися ті води всіма, хто жити у них міг.

І не стерпіла Темінь Всесвітня поширення світла і породила Зло.

І пішло Зло на Добро.

І закінчився час миру, і прийшов час  пиру смертельного. І породив він Пируна, Бога війни, і дочок – близнючок Його: Громовицю, Блискавицю і Перемогу. І першу можна лише чути, другу – лише бачити, а третю не бачити і не чути. Бо має вона  лише дві сукні і ходить голою. Сукні ті, біла і чорна. І одягнеться Перемога, і явиться світові в білій сукні, якщо переможе Добро, і буде правити світом вічно. Якщо ж переможе Зло, то явиться Перемога в чорній сукні і закриє нею світ. І віддана буде  Злу-переможцю, і  породе Мовчання.

І  повториться все від вічних часів.

Олесь Малій

 

 

 

На ту ж тему
ПОДІЛІТЬСЯ СВОЄЮ ДУМКОЮ
Для оформлення повідомлень Ви можете використовувати наступні теги:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Борова-інфо © 2021 ·   Увійти   · Наверх