Вільне падіння

Є істини і вони здаються нам непорушними. Вічними і непорушними. Але це не так… Нам лише здається, що істина непорушна. Ми помиляємося…

Хтось скаже, що падати можна лише вниз. Це істина? Начебто, так.

Та, насправді, падати можна куди завгодно: вверх, вбік, вниз. Падати вниз можна лише на Землі.  Варто лише вирватися з її гравітаційного поля  і істина рухне, розсиплеться в попіл. За межами гравітації можна падати куди завгодно: вверх, вбік, вниз…

Непорушна істина виявиться фікцією, варто лише зробити крок. Один крок за межу загально прийнятих уявлень, правил, обмежень, – і ти вільний, і істина, визнана і прийнята мільйонами, вже не існує. І ти розумієш, що істина існує лише в людській уяві. Що вона така, якою її уявляють. Вона така лише за цих умов. А насправді – все зовсім інакше. І ти зовсім не зобов’язаний вірити в те, що сповідують мільйони.

Бо падати у Всесвіт дано не всім. Навіть зрозуміти, те, що падати у Всесвіт, це не значить падати вниз – і це дано не всім, навіть,  думати про це – дано не всім.

Падай!

Хай вони думають, що ти летиш у прірву, що ти падаєш з висоти на дно безодні, що це твій останній крок, що ти летиш до загибелі.

Ні, це кожен з них в такій ситуації приречений, бо думає, що падати можна лише вниз. А ти знаєш, що це не так, що падати можна вверх, в небо, в безсмертя, у вічність.

Можна..  Та лише тому, хто вірить. Хто вірить в себе, хто зневажає загальноприйняту істину.

Хто здатен зробити крок у Всесвіт…

Олександр Малій.

2014 р.