Халепа

Я собі ніколи не пробачу
Квітень цей – повз вікна, в небуття…
Ціла низка днів, назавжди втрачених,
Шмат дорогоцінного життя.

Безпорадна, крихітна піщинка,
Хто ж мене врятує-захистить?
Я шкодую кожної хвилинки,
Що не можу двері відчинить,

Вибігти на сонячну толоку
Крізь гілля брунькате – навпростець
І мою Халепу жовтооку
Відпустить на волю, хай їй грець,

Бо не має маски й рукавичок,
Хвіст і лапи, чорний палантин,
Без стійких урбаністичних звичок –
Кицька відбуває карантин.

Невтямки їй, що лютує вірус,
Що вже інший світ по той бік скла,
А четвертий поверх – спробуй, вирвись,
Жодна б ризикнути не змогла!

Сумно так сидить на підвіконні,
З докором на мене погляда,
Голуби туркують на осонні,
Птахам пандемія – не біда,

Чим же я зараджу, люба кицю?
Співчуваю, бо сама така,
Вже тобі не їсться і не спиться
І кортить утяти драпака,

Ех, корона вірус, курвів сину,
Хто ж тебе на лихо породив?
Кулька, ріжки, вигляд безневинний,
А халепи кішці наробив.

Історія Халепи

Хто не в темі: мою першу чорну кицю я нарекла Халепою, бо мала на те свої резони. Далі ви все й самі зрозумієте, якщо вистачить снаги дочитати до кінця. Їй два роки. Перший вона перезимувала в підвалі нашої чотириповерхівки, куди я навідувалася щодня і щовечора, годувала, пестила, влаштувала спальне місце і о 21.00 вкладала її спати (треба було вимикати світло і щільно зачиняти двері, щоб не затесалися чужі коти і собаки, підвал то був сусідський, добрі люди просто закрили очі на те, що я тримаю там кошеня). Я мусила протриматися до весни, бо лише в цій частині приміщення є труби центрального опалення, отож моїй Халепі було комфортно і в морози.

Багато хто запитає мене, чого ж в квартиру не забрала. Таки робила я цю спробу! До того ж, окрім чорного кошеняти підібрала майже в один день ще й білочорне, Плямою охрестила. Пізня осінь – це завжди сезон підкинутих чотирилапих в нашому районі, це всі знають. Зауважу, що вдома у нас ( трикімнатна квартира ) вже є дві дорослих кішки, Ліза і Кара. Отож, наслідки були жахливі: агресивність старожилів вимагала постійного контролю і втручання, конфліктів було безліч. Халепа і Пляма були, природньо, налякані. В результаті я ніяк не могла привчити цих двох зайд до котячого горщика під назвою «сухі лапки». Два місяці моїх титанічних зусиль не дали нічого, наша квартира просто перетворилася на реальний смердючий кошаріум, калюжі і «кучки» були скрізь.

На початку грудня мене звалив жорстокий грип з наступними ускладненнями у вигляді пневмонії і отиту. Чоловік не витримав – і так Халепа опинилася в підвалі , а Пляма – у моєї 81-річної мами в однокімнатній квартирі, де вона безтурботно існує і досі.

Що ж стосується Халепки, з настанням весни я почала вигулювати її на так званому «бурячному», території колишнього бурякоприймального пункту, яка перетворилася на справжній рай для котів і собак. Це просторий трав’янистий майданчик, де немає господарів і не діють правила і закони. Кожен використовує його так, як йому заманеться: хтось перетворює на сміттєзвалище, хтось – на проїзну дорогу, хвостаті – на мисливські угіддя, а діти грають там в м’яча.

Поступово моя улюблениця стала проводити там цілісінькі дні, а почасти і ночі. Вона виявилася асом полювання. Її здобич – миші, ящірки, хрущі, коники і навіть жаби. Мені дуже шкода було ящірок, особливо маленьких, ще в гніздах. Але що я могла вдіяти проти залізного факту: Халепа – хижак по крові? Нічого. Так воно й повелося.

Проте літо минуло. Як далі? Знову в підвал? Цей варіант я відкинула відразу. Вирішила на ніч забирати кицюню додому, а вранці випускати надвір.

Довелося влаштувати її в дитячу кімнату, позаяк агресія наших вусатих бабців (одній вже 14 років, іншій – 7) стала ще запеклішою.

Наступний сезон осінь-зима ми співіснували досить успішно: о 7-й ранку Халепа полишала теплу оселю і вирушала у свій заповідник. О 21-й я виходила з ліхтариком в ніч, кликала її досить голосно на ім’я (уявляєте реакцію випадкових перехожих?), в темряві з’являлася пара сяючих вогників, часто аж звідти, де розміщені майстерні і кафе Сахна. Разом ми поверталися додому. Наше життя було розмірене і налагоджене.

Аж тут – пандемія. Халепа опинилася у пастці.

А за вікном – весна, на яку вона так довго чекала! Сонечко, травичка, всілякі кузки, повернення до раю і свободи.

Натомість – самоізоляція. Це у мене, звичайно. А їй же я не зможу пояснити, чому більше не випускаю на вулицю, чому не гуляю з нею по «заповіднику», не граюся в траві, не дражню її жартома торішнім сухим бадиллям…

Халепі кепсько.

Тетяна Лукінова

На ту ж тему
ПОДІЛІТЬСЯ СВОЄЮ ДУМКОЮ
Для оформлення повідомлень Ви можете використовувати наступні теги:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Борова-інфо © 2020 ·   Увійти   · Наверх