КАТЕРИНА ГРАБАР: ЛЮБОВ ДО ДІТЕЙ – ПОНАД УСЕ!

Багатодітні сім‘ї є невід’ємною частиною кожної громади. Й існує стереотип, що багатодітні сім‘ї обов’язково мають статус малозабезпечених. Проте, це не завжди так. Але, водночас, це не скасовує того факту, що не малозабезпечені багатодітні батьки теж стикаються з проблемами у громаді, і саме про це наше наступне інтерв’ю з матусею трьох дітей Катериною Грабар.

Катерина Грабар, багатодітна мати

-Розкажіть про себе коротко (ім’я, вік, чим займаєтесь).

-Мене звати Катерина Грабар, мені 38 років, і я мама у декреті.

-Згадайте останній випадок, коли Ви стикалися з певними проблемами у громаді, які стосуються саме Вашого соціального статусу як багатодітної матусі? Що за проблеми це були?

-Оскільки завдяки чоловіку, який працює, ми не є соціально слабкими, то на певні пільги ми не розраховуємо. Все, що має нам виділяти держава, ми отримуємо. Це фінансова допомога держави на третю дитину та у дитячому садку 50% оплати. Але, так як ми не є малозабезпеченими, старшій дитині відмовлено у безкоштовному харчуванні у школі, та мене це не сильно вражає.

-Тобто проблем немає?

-У нашій сім’ї так точно.

-Добре, а якщо з боку громади розглянути?

-Ну, тоді це більше просто незручності, аніж проблеми. Наприклад, я ввечері виходжу займатися спортом на стадіон і, щоб мої діти зі мною поблизу гралися, нам не вистачає більшого освітлення у парку. Стадіон також не оснащений світлом, лише частина парку. Тому, мені як багатодітній мамі, було б комфортно займатися саме ввечері, а освітлення немає. Також ця незручність з’являється, коли діти йдуть на гуртки. У мене не завжди є можливість їх супроводжувати, а Борова мало освітлюється.

Ще, у мене донька 12-ти років, і це такий вік, коли вона вже і на гойдалках не буде кататися, і до Харкова гуляти сама не поїде. Тому мені було б цікаво, щоби для наших дітей-підлітків зробили якісь розваги, майданчики. Саме для підлітків, а не для малечі. Можливо, клуб якийсь, де можна зайти посидіти, поспілкуватися, без алкоголю (!).

Далі, мене як маму, яка відпускає своїх дітей на «свободу», турбують безпритульні собаки. Це справді велика проблема.

І, напевне, останнє, це велосипедисти і скутеристи у парку. Хотілося б, щоб були якісь знаки, що там заборонено їздити, бо дуже часто я стикаюся з цією проблемою, коли йду з дітьми.

Ну, ось в такому плані проблеми є. Молоді ніде розвиватися, бо гуртки, які є, розраховані на дітей до 10-ти років, а сьогодні їхні інтереси дуже швидко змінюються.

-Чи намагалися ви впливати якимось чином на вирішення цих проблем? Як саме?

-Наприклад, щодо встановлення знаків я ходила до селищного голови, пропонувала вирішення цієї проблеми, але сказали, що це дорого. Коли запропонувала проспонсорувати, теж відмовили. Проте через місяць приблизно встановили декілька інших знаків. Не знаю, я їх вмотивувала чи ні, але ось так. А особисто мене мотивують діти, зацікавленість дітей.

-І наостанок, чи відчуваєте ви себе частиною громади? Якщо “так”, в чому це проявляється, якщо “ні”, що, на вашу думку, може зробити громада, щоби ви почувалися більш впевнено?

-Я скажу одне: я відчуваю себе частиною лише у своїй сім’ї, на жаль. Що могла б зробити громада? Риторичне питання. Багато чого, що я перерахувала. Любов до дітей – понад усе. Бо коли діти ростуть у таких «ніяких» умовах у суспільстві, вони надалі з таким ставленням до країни і Батьківщини і виростуть. Громада, як частинка країни, багато чого виконати не зможе, але і зможе багато чого зробити. Треба просто цим горіти, і ЛЮБИТИ Борову!

А ми нагадуємо, що дане інтерв’ю є одним із заходів ініціативи «Популяризація інформації про громаду (Портрет громади очима мешканців)», що реалізується в рамках проєкту «Всі різні – Всі свої», що є частиною програми «Мріємо та Діємо». Програма “Мріємо та діємо” впроваджується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується IREX у партнерстві з Будуємо Україну разом (БУР), Центром “Розвиток корпоративної соціальної відповідальності” (CSR Ukraine), Making Cents International (MCI), Міжнародним республіканським інститутом (IRI) та Zinc Network.

Інтерв’ю провела Каріна Короткова