Портрет громади очима мешканців: що турбує учасників АТО?

З якими проблемами стикаються учасники АТО в нашій громаді? Як вони намагаються їх вирішити? Чи вдається це їм? Чи почувають вони себе частиною громади, в якій живуть?

Про це та інше ми запитали у наших захисників Юрія Михайлова та Олега Дудка, учасників АТО/ООС з Борівської громади.

 

Юрій Михайлов – військовослужбовець. Проживає у Боровій з 2009 року, до цього жив у Хмельницькій області.

Олег Дудко і зараз перебуває на службі в ЗСУ. У Борову переїхав у 2016 році, до цього проживав у Краматорську Донецької області.

Спілкувалася із захисниками учасниця проєкту “Всі різні – всі свої ”, студентка ХНЕУ ім. С.Кузнеця Каріна Короткова.

Каріна:

– Згадайте, будь ласка, останній випадок, коли ви стикалися з певними проблемами в громаді? Що за проблеми це були?

Юрій:

– У нас на сьогодні є одна велика і найголовніша проблема – це проїзд військовослужбовців по району і взагалі. Це єдина громада в Україні, де військовослужбовці самостійно оплачують проїзд. Нещодавно я їздив з Борової до батьків у Хмельницьку область, тобто через всю країну, і весь шлях, окрім маршруту з Борової до Харкова, я проїхав абсолютно безкоштовно. Ще одним проблематичним питанням є оформлення документів військовослужбовцям. Зі створенням громади на роботу взяли багато молодих людей, які некомпетентні в цьому питанні. Ну а так, з більш глобальними проблемами не стикалися, можливо, просто не зверталися до них.

Каріна:

– Чи намагалися ви впливати якимось чином на вирішення цих проблем? Як саме?

Юрій:

– Розкажи як ми підписи збирали.

Олег:

– О, так, ми збирали підписи повністю з усіх військовослужбовців, учасників АТО (ООС), щоб якось вирішити це питання в громаді. На що отримали відповідь: «Поки платіть самі», так ще й після цього нам урізали поїздки до 10 штук максимум на місяць, за які платимо самостійно та повертаємо квитки, щоб отримати компенсацію. Але на сьогодні з початку поточного 2021 року гроші «не зайшли». Нікому не виплачені, жодному військовому.

Каріна:

Думаєте, їм байдуже?

Олег:

– Так, їм байдуже до цих проблем, бо гроші не повертаються. Постійно звертаємося: «Коли?», «Що?», а у відповідь: «Ми не знаємо, ми не райцентр». Навіщо вони тут тоді знаходяться, якщо вони «не райцентр»? Ми ж тоді будемо звертатися в Ізюм, якщо треба. Хоча з Ізюма така ж відповідь: «грошей нема, на вас ніхто нічого не виділяє». Тобто питання взагалі ніяк не вирішується, воно в ступорі.

Каріна:

Я так розумію, у вас вже немає взагалі ніякої мотивації вирішувати ці проблеми?

Юрій і Олег:

-Взагалі.

Каріна:

– Чи відчуваєте ви себе частиною громади? Якщо “так”, в чому це проявляється, якщо “ні”, що на вашу думку, може зробити громада, щоби ви почувалися більш впевнено?

*Почувши питання, розсміялися.

Каріна:

– Можливо, відчуваєте підтримку від людей?

Олег:

– Яку підтримку?! Від людей?

Каріна:

– А від сім’ї, можливо, товаришів?

Олег:

– Ото, мабуть, якби не сім’я, то не знаю, що було б. Взагалі багато питань було і є, по газу було, і взагалі капець. Пішов до них, той не туди передав документи, той не підписав, ті звідти не передали ще кудись, й отак штовхали-штовхали, доки 2 місяці не пройшло.

Юрій:

– Так, це дійсно найбільша проблема – передавати якісь документи. Тобто оформити щось – це неможливо. Вони не можуть між собою домовитися, ніхто ні з ким не спілкується.

Олег:

– Я їм просто пояснюю, що ви ну, якось же… А вони: «Та це ж не я, це Харків вирішує». Кажу: ну тебе ж навіщо сюди посадили? Будь добрий, дивись, ось тобі документи, роби. А у відповідь: «Я тебе туди не посилав!» (мається на увазі АТО). От як мені реагувати на людей, коли мені таке говорять? Перепрошую, у мені прокидається не те що агресія, а звірство. Самі доводять. Я намагаюся з людьми нормально спілкуватися, вони не хочуть.

Юрій:

– Кожен перекидає один на одного обов’язки просто, а робити ніхто нічого не хоче.

Олег:

– І це увесь час так. Вони навіть підкреслюють, що «Ми вас туди не посилали». Так зачекай, шановний, я взагалі з Донецької області, до чого тут посилали? Ну якось, взагалі це все… з паперами тут завжди була проблема, тож це вирішувати треба терміново.

Каріна:

– Отже, немає налагодженої комунікації між працівниками, хто займається цими питаннями?

Олег:

-Так.

Юрій:

– В деяких містах є набагато більша допомога учасникам АТО. Деяким видають житло, якщо вони переїхали, фінансова допомога на потреби тощо. Фінанси шукаються там у громаді, виділяються ці кошти людям. У мене друзям, знайомим, що мають багатодітні сім’ї або є учасниками ООС, купили квартири навіть, і це від громад. Їх просто шанують.

Олег:

– Так, почнемо взагалі з цього. Тут тобі посміхаються, проходиш – плюють у спину.

Юрій:

– Є такі, що можуть плюнути в спину, ще й сказати: «Чого ти туди їздив взагалі? Мені ось тут добре, прекрасно».

Ще одна проблема, як приклад: у нас в громаді є людина з інвалідністю, яка була учасником АТО, але про неї навіть не знають тут, а у Харкові знають і запрошують на Ігри патріотів! Як таке взагалі можливо? Вони тільки згадують, коли треба «зарисуватися» на фото для звіту. У таких випадках згадують нас постійно.

Каріна:

– Отже, ви відчуваєте підтримку лише з боку сім’ї та побратимів?

Юрій:

– Так. Хотілося б також, щоб були якісь збори з нами, де ми могли б вирішувати разом якісь питання, що нас хвилюють, щоб нас просто чули. Бо більшість же людей навіть не знає нічого. У нас є спільна група з учасниками АТО, де ми один одному самостійно підказуємо закони, що де оформити, як добитися якихось пільг, наприклад. Хотілося б, щоб не ми отак ходили витоптували пороги, а нам розповіли, що нам можуть дати.

Олег:

-Бо якщо починаєш добиватися сам – стаєш поганим для них (влади). Тому що починаєш вказувати їм на їхні помилки і їх це задіває. Проте вони не хочуть змінювати нічого. В інших містах та областях такого немає.

Юрій:

– У нас, до речі, немає навіть обліку військовослужбовців, яким потрібна допомога у вигляді дров на зиму тощо, саме у Боровій. У Підлимані є, а в нас – ні. А немає тому що люди не заявляють про себе. А поки сам про себе не скажеш, ніхто не згадає. Згадають, лише коли їм з цього вигода буде.

Олег:

– Не вистачає спеціалістів з юридичних питань, з якими можна було б обговорити існуючі проблеми і вирішити їх. І просто не вистачає дійсно компетентних людей, до яких можна було б прийти і за день переоформити субсидію, як приклад. А так, крутись як хочеш…

 

Дане інтерв’ю є одним із заходів ініціативи «Популяризація інформації про громаду (портрет громади)», яка реалізується в рамках проєкту “Всі різні – всі свої ”, що впроваджується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується IREX у партнерстві з Будуємо Україну разом (БУР), Центром “Розвиток корпоративної соціальної відповідальності” (CSR Ukraine), Making Cents International (MCI), Міжнародним республіканським інститутом (IRI) та Zinc Network.

 

На ту ж тему
Обсуждение: есть 1 комментарий
  1. ольга сказав:

    Дякую.Давно не чмтала такої правдивої інформації.Портрет громади не сподобався.Та й з громадою нашо проблеми. То ще є кого послати в АТО – нехай сходять для покращення обслуговування громадян.

ПОДІЛІТЬСЯ СВОЄЮ ДУМКОЮ
Для оформлення повідомлень Ви можете використовувати наступні теги:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Борова-інфо © 2021 ·   Увійти   · Наверх