Життя після переселення: рецепт від Олексія Крижановського

Роками будувати своє щастя, ставити цілі і наполегливо йти до них, підкорювати нові вершини, реально бачити перед собою перспективи завтрашнього дня, а потім, в один момент, втратити все, покинути здобутки, досягнення і почати свій шлях спочатку. Саме в такій ситуації опинилися десятки тисяч українців Донбасу в 2014 році. Серед них –родина Крижановських із Горлівки, яка почала своє нове життя на Борівщині.

Як розповідає Олексій Крижановський, колишній горлівський підприємець, батько двох дітей (син Тимофій дошкільного віку, донька Марійка – школярка), вони навіть не уявляли, що, виїжджаючи з дому на місяць, покинуть його на роки, а можливо, й назавжди. На початку нашої розмови Олексій згадує: «Коли в Горлівці почали стріляти, одразу ж постало питання – вивезти з міста дітей у безпечне місце. Вирішили поїхати на море, пересидіти небезпеку там. Були впевнені, що це ненадовго, тиждень-другий – і ситуація налагодиться, все повернеться у звичне русло. Після моря ще місяць гостювали у родичів і знайомих. Час ішов, а Горлівка все більше занурювалася в пекло війни».

Наближався вересень, доньку треба було збирати до школи, а повертатися все ще не було куди. Родина вирішила зупинитися в селі Підлиман Борівського району.

«Раніше ми приїжджали сюди відпочивати, тож мали друзів, знайомих. Шукали житло, планували винаймати, та в селі Бойні, що між Підлиманом і райцентром, натрапили на невеличкий будиночок, який була можливість купити. Вирішили, що коли зможемо повернутися у Горлівку, приїжджатимемо сюди як на дачу. Та дачний відпочинок дещо затягнувся… Донечка Марійка пішла до школи, молодшого влаштували у дитячий садочок, дружина Ганна знайшла собі роботу за фахом – юристом у відділі освіти Борівської райдержадміністрації, а я почав опановувати нове ремесло – вирішив розводити і вирощувати свиней», – розповідає Олексій.

У Горлівці чоловік мав невеличкий приватний бізнес, абсолютно не пов’язаний із домашніми тваринами, сільським господарством. Зайнятися ж свинарством йому порадив знайомий із Підлиману, який вже багато років вирощує поросят і має великий досвід у цій справі.

«На подвір’ї, що ми придбали, був старий сарай. Я його відремонтував, купив чотирьох поросят. У той же час пройшов навчання за програмою для переселенців із зони АТО, захистив бізнес-план, як грант отримав крупорушку і котел. Відгодував, продав тих чотирьох поросят і купив 15. Потім свиноматка опоросилася, привела одразу 12. Зараз у мене 42 свині. Всі різного віку. Поступово продаю, розвиваюся далі», – ділиться своєю історією Олексій Крижановський.

Чоловік доглядає за господарством самостійно, оскільки наймати когось в помічники невигідно. Крім того, зараз ціни на корма, у порівнянні з закупівельною ціною на м’ясо, дуже високі, тож прибуток невеликий.

«Можна було б більше заробити, якщо продавати свиней не живою вагою перекупникам, а реалізовувати м’ясо на ринку самому. Та в мене такої можливості немає, адже в цей час треба бути вдома і займатися господарством. До того ж, люди завжди хочуть вирізку, ошийок, а все інше залишається. Куди його потім дівати? І конкуренція досить велика. Тож доводиться поратися самому. Через це я повністю «прив’язаний» до господарства – нікуди не можу поїхати не те що відпочивати, а й у справах. Чесно кажучи, в Горлівці доводилося працювати вдвічі менше, а заробляти вдавалося більше. Та нічого, прорвемося!», – пояснює господар.

Із горлівських знайомих родини Крижановських частина виїхала, частина залишилася в зоні АТО, а інші повернулися назад, не зважаючи на воєнні дії. «У кожного своя історія. Якщо є фінансова можливість (житло, робота) жити на новому місці, люди живуть. Багато хто після тривалих поневірянь повертається в рідне місто, бо немає вибору. Настрої і там, і тут однакові – всі хочуть миру. Різниця лише в тому, що там більшість людей звинувачує Україну, а тут – іншу сторону. «Розділяй і володарюй» – політичний принцип, відомий ще з часів Давнього Риму. Його завжди застосовували для ослаблення, захоплення, а то й знищення народів. От ми й бачимо, як він спрацював в Україні», – коментує ситуацію Олексій Крижановський.

Ця історія лише одна з тисяч подібних і зовсім різних історій переселенців, в чий дім прийшла війна. Вони знайшли в собі сили почати спочатку, знайти себе на новому місці, у новій справі. Тож побажаємо їм успіхів на новому шляху і непоборної віри в себе, адже саме вона додає сил і допомагає долати будь-які перешкоди.

Оксана Дудник.