ДІТИ Й ГОЛОДОМОР

З книги Леся Ісаїва “Відкрий для себе невідому Борівщину”.

Митько й Дуня. Померлі від голоду 1933 р. діти Гармашів із хутора Олександрія (Богуславка)

Уважно подивіться в очі цим двом діткам з Богуславки. Мені здається, що в їхньому страдницько-тужливому погляді не тільки недитяча зажура й смуток, а і якесь благання на докір нам, сьогоднішнім. Вони дивляться нам у саму душу через вісім минулих десятиліть, а ми до сих пір не можемо їм чесно відповісти, за що радянська влада їх згубила такою жахливою і мученицькою смертю. Хоча відповідь ясна, як Божий день, – за те, що вони були українцями!

Кожного року ми сяк-так трагедію Голодомору відзначаємо. А замість цього нам, українцям, треба не тільки відзначати, а робити висновки. Хто винний у Голодоморі? Навіщо він був потрібний? Чи зацікавлений хтось у його повторі сьогодні? Як цього уникнути? Ось питання, на які ми повинні знайти відповіді.

Голодомор – це не просто голод і смерть, це спроба остаточного вирішення «українського питання». Українці можуть протистояти цьому, тільки озброївшись знанням історії й механізмів Голодоморів. Саме тому тема Голодомору є ключовою темою сьогодення. Українець тільки тоді стане господарем своєї рідної землі, коли зможе твердо сказати «Я знаю Правду».

Унікальне фото зроблене якраз напередодні Голодомору, десь у 1930-1931 рр. Це малолітні діти селянина-середняка Гармаша Івана Семеновича, рідні братик і сестричка, які жили на хуторі Нова Олександрія (зараз південна околиця села Богуславка). Із голоду тоді померли не тільки вони, а і їхня трішки старшенька сестричка Віра та багато інших близьких родичів.

Їхня загибель, як і смерть тисяч інших мешканців Борівщини тих трагічних років, не зафіксована в жодних документах. Однак пам’ять про них до сьогодні бережуть рідні та поодинокі односельці старшого віку.

Нам вдалося віднайти в архівних документах та опублікувати в книзі «Борівщина в роки людомору (1929 – 1933)» поіменні відомості про більш ніж три тисячі загиблих від голоду на Борівщині. Ці дані далеко не повні. За нашими найобережнішими підрахунками, за рік Голодомору в Борівському районі радянською владою виморено штучним голодом більше 7-10 тисяч наших земляків. Усі вони були винятково українцями. Це в десять разів більше, ніж гинуло в нашому районі за рік найкровопролитнішої Другої світової війни.

Найбільше постраждали діти. Щоб не бути голослівним, наведемо конкретні факти. За актами смертей, що зберігаються в Харківському обласному державному архіві, у с. Піски Радьківські в 1932 р. померло 101 чол. (відомості не повні), з них 59 чол. Діти до 13 років, в т.ч. 40 дітей до 2 років. У наступному 1933 р. в цьому ж селі вже померло 355 чол. (відомості далеко не повні). Однак акти смертей є лише на 130 чол. (інші акти знищені, щоб приховати злочин). Із відомих нам 130 актів більша частина, на 63 чол., – це діти до 15 років.

У Пісках Радьківських, як і по всій Борівщині, вимирали цілими сім’ями:

20.05.33. – сестри Москот: Ольга (14 р.) і Раїса (10 р.); брати Бурлачки: Федір (5 р.) і Микола (2 р.) померли в один день;

23.05.33. – троє дітей Гуцалів: Катерина, Настя, Олександр (3, 6 і 7 років);

20.06.33. – брати й сестри Семененки: Михайло (1 р.), Митро (9 р.), Варька (22 р.);

01.07.33. – малолітні брати й сестри Божинови: Іван (1 р.), Федір (4 р.), Митро (5 р.), Надежка (6 р.), Полька (9 р.);

08.07.33. – малолітні брати й сестри Ришкіни: Микола (1 р.), Палажка (6 р.), Іван (8 р.), Олександр (12 р.), Федір (15 р.).

Імена тут указані так, як вони подаються в тогочасних документах.

Щодня в 1933 р. у Пісках реєструвалося безліч смертей: 4 липня – 18 смертей, 14 липня – 24 смерті й т.д. Очевидно, що родина вмирала не в один день усі разом, а протягом якогось часу. Через масовість смертей, коли вимерлі з голоду члени сім’ї ще протягом декількох днів, а то й тижнів продовжували лежати в своїй хаті не поховані, сільраді було зручніше реєструвати всіх одним днем. За спогадами очевидців, днем смерті писали той день, коли загиблих страждальців вилами скидали на гарбу й відвозили в наспіх викопану так звану братську могилу чи вивалювали кудись подалі в ярок.

У с. Радьківка загинуло, за актами (відомості не повні): в 1932 р. 56 чол., з них 43 дитини; у 1933 р. 258 чол., з них 113 дітей до 15 років. Майже половина з цих померлих дітей – це діти до двох років (42 чол.).

За далеко неповними й фрагментарними архівними відомостями, у 1933 р. померло дітей до 15 років: Підлиманська сільрада – 105 чол., Чернещинська сільрада – 51 чол., Шийківська сільрада – 42 чол., Борівська сільрада – 142 чол., с.Гороховатка – 88 чол., с.Загризове – 112 чол., с.Калинове – 181 чол., с. Лозова – 75 чол. і т.д.

Коли уважно проаналізувати архівні відомості актів смертей, то побачимо, що більша частина серед загиблих від голоду – це малолітні діти. Отже, з осені 1932 по осінь 1933 на Борівщині комуністична влада свідомо умертвила голодом близько чотирьох тисяч дітей. За що? У чому їхня провина? Хто за це відповість?

Так, дорослі українці Борівщини в 20-30-х рр. в масі своїй люто ненавиділи радянську владу й активно проти неї боролися. Це й було однією з причин геноциду.

Але ж дітей за що мордували голодною смертю?

На ту ж тему
ПОДІЛІТЬСЯ СВОЄЮ ДУМКОЮ
Для оформлення повідомлень Ви можете використовувати наступні теги:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Борова-інфо © 2021 ·   Увійти   · Наверх